Я перепливла Інгурі
Молода жінка вирішує знайти свій будинок, втрачений у віці 4 років унаслідок війни. Проте єдина можливість потрапити на окуповану територію – таємно перетнути кордон. Прикордонна застава, природна лінія розмежування, річка Інгурі – усе це на додачу до колючого дроту, натягнутого російськими солдатами. У пошуках свого будинку героїня дізнається про життя внутрішньо переміщених осіб через 24 роки після зіткнення й занурюється у мистецтво існування, яке скоріше нагадує війну, аніж мир.
У процесі вона зустрічається з людьми, які допомагають їй потрапити на окуповану територію. Історія розповідає, що шкоді, завданій окупацією, немає краю, вона відчужує й вириває з коренем поняття «дому» й затишне відчуття безпеки.
Геополітичний контекст
У серпні 1992 року тривала етнічна напруга зрештою вилилася у тринадцятимісячну війну в грузинському регіоні Абхазія. В результаті Грузія втратила контроль над більшою частиною Абхазії. Тисячам цивільних мешкан_ок довелося тікати через Кодорський гірський хребет у високогірну провінцію Сванеті. Небезпечна втеча через крижаний перевал вилилася в обмороження та виснаження і забрала життя багатьох дорослих і дітей. 300,000 мешкан_ок Абхазії покинули регіон під загрозою етнічних чисток і фізичного знищення. Спецслужби та військові Російської Федерації відіграли значну роль у розпалюванні цього збройного конфлікту. З одного боку, Росія проводила гуманітарні операції й публічно засуджувала абхазських військових. З другого ж боку, російські літаки брали участь у бомбардуванні Сухумі та в ряді інших військових операцій проти грузинського війська і цивільного населення.
Деякі частини Абхазії досі густонаселені грузинськими громадами. Зв’язок з протилежним берегом річки Інгурі, “природного кордону”, контрольованого Грузією, залишається критично важливим для більшості мешкан_ок окупованої території. Попри загрозу насилля з боку російських і абхазьких патрулів, місцеві постійно перетинають лінію окупації.
Ануна працювала над мультимедійними, соціальними та творчими проєктами, присвяченими темам окупації, кордонів, війни та дому, прав жінок і сексуальних прав, феміциду, а також молодіжного активізму. Багато років присвятила захисту прав внутрішньо переміщених осіб і дослідженню різних аспектів конфліктів, зокрема абхазо-грузинського, та проблеми постійної небезпеки російської військової присутності в регіоні.
Перший документальний фільм Ануни «Я перепливла Інгурі» (2017) привернув ширшу увагу як міжнародної, так і місцевої громадськості до конфлікту та його людських втрат. Після виходу фільму Ануна й далі виступала, проводила семінари з цієї теми для людей різного віку на Кавказі та в країнах Східного партнерства, а також публікувала есеї та запускала нові соціально-мистецькі й кінопроєкти.
Наразі Ануна завершує експериментальний кіноесей «Лана» – її новий інтермедійний проєкт. Також працює над арт-буком про феміцид і збирає фотографії внутрішньо переміщених осіб для майбутнього цифрового архіву.
Фільмографія: «Лана» (на стадії виробництва), «Я перепливла Інгурі», 2017
