Куратор_ки програми: колектив «Фільми»
Текст: Іра Танцюра
Ілюстрація: Іванна Прокопчук

Кемп як явище дуже складно означити. У кіно він має багато проявів і подекуди успішно використовується мейнстримним культурним полем. Ми вирішили подивитись на іншу сторону кемпу, яку Хосе Естебан Муньос влучно означає¹ як стратегічну відповідь квірних, расованих, іншованих суб’єктів на неможливість пристосуватися до мажоритарного режиму репрезентацій, а також як спробу побудови інших ідентичностей та спільнот. Назва програми не випадкова — це один з лозунгів квір-анархо-блоку² Маршу Рівності 2017 року. Квір-активіст_ки тоді висловили критику ідеї рівності, яка не включає інтерсекційний аналіз та не підважує владні режими расизму, класизму та нормативності. Ми не можемо говорити про рівність в умовах, коли озвучені вимоги враховують потреби тільки певної частини спільноти. Така категорія є примарною, якщо досі існують бідність, расизм, насильство щодо маргіналізованих спільнот, а також виключення і стирання ненормативних ідентичностей. Коли базовий мінімум прав і свобод існує тільки для обраних, від закликів не розмивати повістку ми відчуваємо втому і гнів. І ця програма об’єднує фільми та ідеї, які так само намагаються оприявнити структурні нерівності та способи боротися з ними іноді в іронічний, але від того не менш політичний спосіб.

Фільм «Гомотопія» Кріса І. Варґаса та Еріка А. Стенлі іронізує над гомонормативністю і спробами ЛГБТ-руху мислити шлюб та нуклеарну сім’ю як єдиний доступний і правильний сценарій існування. Протагоніст_ки фільму, фрустровані всеохопним рухом до асиміляції, який побіжно виключає ідентичності, що не вписуються у картинку ідеальної білої сім’ї середнього класу, ведуть підривну (в буквальному сенсі) боротьбу з проявами консервативності й пінквошингу та демонструють, що спорідненість не визначається державою, а вибудовується в солідарності, підтримці та спільних діях проти системних нерівностей.

Дія «Гомотопії» органічно продовжується в їхній повнометражній роботі «Квіри поза законом», де одна з активіст_ок опиняється в лещатах тюремно-промислового комплексу США. Система, у межах якої непропорційно більше криміналізуються небілі та транс*люди підпадає під нищівну критику. Разом з Анджелою Девіс, Міс Мейджор, по_другами та товариш_ками ув’язненої Люсі ми подумаємо, чи настільки ефективна адвокація за покращення умов утримання, хто отримує прибуток унаслідок масового ув’язнення людей та яким чином можливий тюремний аболіціонізм. І не забуваємо веселитись у процесі, ви ж у квір-підпіллі, як-не-як!

Чи задоволені ви досвідом використання застосунків та сайтів для знайомств? Чи відповідають вони вашим потребам та досвіду? «2SpiritDreamCatherDotCom» пропонує спеціальну версію сайту знайомств для дводухих людей, яка ніколи б не виникла в умовах капіталізму, що враховує тільки потреби нормативної більшості. Вдало поєднуючи іронію над маркетинговими схемами та проблематизуючи стирання досвідів дводухих людей, Тео Джин Катгенд пропонує зареєструватись на сайті знайомств без стресу, неповаги та культурної апропріації і знайти нові ідеї для побачень, як-от протест проти побудови нафтопроводу на землях корінних народів. Але головне правило — взаємодійте з повагою і за згоди, бо інакше ви відчуєте гнів старійшин.

До речі про гнів. «Terror Nullius» відсилає до поняття terra nullius («нічия земля»), яке використовувалось для обґрунтування колонізації територій, що не належали до суверінітету жодної з держав, але на яких жили спільноти поза концептом білої європейської державності. Це вилилось, як влучно переозначено в назві, у тотальний терор расизму, екстрактивізму та насильницької асиміляції корінного населення Австралії, а також винищення цілих екосистем. Фільм складається з кадрів з найвідоміших австралійських фільмів, які, завдяки монтажу, набувають зовсім іншого сенсу. Це спроба уявити помсту над проявами сексизму, расизму, гомофобії та несправедливого розподілення ресурсів, бо людей і тварин усе це максимально дістало!

І куди ж у кемп-програмі без дреґу! У фільмі «Aвандреґ!» дреґ-перформер_ки через створені образи оповідають особисті історії протидії расизму, націоналізму, токсичній маскулінності (як загалом, так і в активістських спільнотах), нормативним уявленням про гендер, а також ейблізму та медикалізації. Хоч дреґ є наразі дуже популярним і подекуди дуже гламуризованим видом квір-мистецтва, протагоніст_ки фільму фокусуються на політичній його складовій. Вони шукають способи втілити в перформансі найболючіші й найкритичніші висловлювання. Наголошуючи на тому, як важливо розповідати історії і порушувати питання актуальні саме для локального контексту, фільм критикує ідею побудови ЛГБТК-рухів за єдиним західним зразком. Ми всі різні, і корпоративний прайд не вирішить системних проблем, тоді як їх осмислення, протидія насильницьким політикам, а також підтримка й солідарність можуть допомогти рухатись в напрямку до змін.