Куратор_ки: Маша Равлик, Тоня (Тон) Мельник, колектив «Фільми»
Над текстом працювали: Маша Равлик, Тоня (Тон) Мельник, колектив «Фільми», Сашко Подоляк
Ілюстрація: Марина Демкович

Ця програма фестивалю об’єднує 5 стрічок з Німеччини, Польщі, Китаю, Індонезії, Аргентини. Ці історії зовсім різні, але всі вони — про глобальні проблеми у сфері трудових прав, захист цих прав, способи солідарності та побудову мереж спротиву. Вони хвилюють, жахають, надихають, викликають бажання солідаризуватися з автор_ками та геро_їнями і нерідко нагадують глядацтву про власний досвід.

Ірене із «Премії для Ірене» працює на фабриці з виробництва побутової техніки, але сама не має пральної машини. Вона не може мовчати про гендерну нерівність на роботі, жахливі умови праці та низьку заробітну плату, сексизм і мізогінію в німецькому суспільстві 60—70-х років. Вона протестує, бо вже не має іншого виходу.

Героїні стрічки «Страйк жінок триває», працівни_ці ясел у Познані, довго і наполегливо борються за підвищення заробітних плат і відкриття нових ясельних груп, проти приватизації садків і подовження робочого дня. Згодом їх підтримують анархічні та анархо-феміністичні низові групи. Вони беруть участь у Чорному протесті проти заборони абортів у Польщі, який багато чим завдячує таким низовим групам.

Фільм «Причетні» — це історія про боротьбу проти використання згубних для здоров’я речовин під час виробництва смартфонів Samsung i Apple у Китаї. Боротьба починається з одного працівника, та потроху коло активіст_ок розширюється і включає людей різного віку, гендеру та походження. Ця стрічка надихає і водночас вражає трагізмом. Важко слухати історії героїв, зокрема оповіді про самогубства та описи травм, отриманих на виробництві, і ми не могли про це не попередити.

«Глобалізація на касетах», натомість, випромінює енергію іронії, провокації та зухвалого оптимізму всупереч похмурим реаліям. За день важкої праці на плантаціях олійної пальми Суматри платять усього і 1.14$, і у фільмі це зображено як кумедний факт. Обробка цих плантацій небезпечною речовиною стає темою комедійного скетчу. Але такий несподіваний тон аж ніяк не викликає обурення, адже ми знаємо, що фільм створили самі місцеві працівни_ці, знімаючи по 3 години після роботи.

Авторка фільму «Ріо-Турбіо» використала фрагменти переписок, фото та відео з сімейних архівів, сучасні кадри, особисті оповіді та офіційні заяви, щоб показати історію шахтарського містечка в Аргентині. Цей фільм важливо додивитись до кінця, щоб становище герої_нь фільму постало перед очима цілком. Тут поєдналися проблеми з пошуком роботи, мізогінія та стереотипи щодо жінок, які мешкають у шахтарському мономісті, нормалізація загибелі на виробництві, поліцейське насилля під час робітничого протесту. Ця робота надзвичайно важлива в програмі. Вона виразно демонструє, як замикається ланцюг капіталістичного та патріархального пригноблення, проти якого постають герої_ні фільмів.

Широка географія програми свідчать про те, що тема порушення трудових прав актуальна в усьому світі. Не є винятком і Україна. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, приймаються закони, які значно розширюють для роботодав_иць можливості експлуатувати робітни_ць та заощаджувати ресурси за їхній рахунок. Але працівни_ці різних сфер і далі захищають свої права — не допускають переведення на нижчу ставку без їхньої згоди, добиваються змінного графіку чи відпусток по догляду за старшими рідними чи дітьми. Водночас, в Україні зростає рівень безробіття, і хочеться окремо підкреслити тісний зв’язок проблеми трудових прав із гендерним аспектом. В умовах війни, а іноді й вимушеного переміщення, репродуктивна робота по догляду та обслуговуванню ще більшим тягарем лягає на плечі жінок чи людей із досвідом жіночої соціалізації. Також нерідко буває так, що через ідентичність, ментальний стан, зовнішній вигляд, вік, вільне самовираження чи інші ознаки людині складно в принципі знайти роботу. Прагнучи вступити в Євросоюз, Україна продовжує йти неоліберальним шляхом й у сфері трудового законодавства. Ми маємо критично мало незалежних профспілок та активіст_ок, що допомагають захищати права робітни_ць.

Це все — проблеми, які потрібно озвучувати. І нас мають почути, адже ми всі так чи інакше об’єднані. Саме тому такі різні досвіди геро_їнь з п’ятьох країн видаються нам близькими і знайомим. Це наштовхує на думку, висловлену в «Глобалізації на касетах», що нам потрібна всесвітня солідарність робітни_ць будь якої галузі для відповіді капіталіст_кам.