«Затишшя»
Програма довкіллєвого кіно

Дикі квіти

Фільм доступний лише на території України

Оригінальна назва: Divlje cvijeće

Режисерка: Карла Црнчевич

Хорватія, Іспанія, 11 хвилин, 2022, експериментальний документальний фільм

Синопсис
«Мій батько лише раз у житті скористався камерою. Через 30 років він попросив мене оцифрувати відеоматеріал, який зняв на VHS. Мені стало цікаво, що саме він пам’ятає». Поєднуючи політичне з особистим, стрічка «Дикі квіти» досліджує вплив війни на приватні архіви та роль садів як місць, де життя починається наново.

Про режисерку
Карла Црнчевич — драматургиня та режисерка, яка досліджує політику зображення й звуку, працюючи з різними форматами та художніми практиками. Її відео- та кінострічки демонструвалися на фестивалях у різних країнах і здобули низку нагород. Вона є співзасновницею фестивалю Unseen, присвяченого ревіталізації кінотеатрів і кінопросторів. Карла здобула магістерські ступені з драматургії (Академія драматичного мистецтва у Загребі) та кіновиробництва (Школа Еліаса Карахети, Сан-Себастьян).

Пил — це кит, це сонячне світло

Фільм доступний лише на території України

Оригінальна назва: Dust is a whale, is sunlight

Режисерка: Марія Касас Кастільйо

Бельгія, Угорщина, Португалія, 21 хвилина, 2023, документальний

Синопсис
Жив собі пʼять мільйонів років тому кит. Марк знайшов його кістяк і вирішив зібрати його докупи в запиленому підвалі Музею науки у Брюсселі. Режисерка знайшла Марка і вирішила зафільмувати його, кита і пилюку. Поки кістки складаються докупи, як шматки пазла, ми намагаємося уявити, яким був світ 5 мільйонів років тому — до того, як зʼявилися люди, але коли море та сонце вже існували.

Про режисерку
Марія Касас Кастільйо — мексиканська режисерка та продюсерка, має докторський ступінь Брюссельської школи мистецтв LUCA. Закінчила спільну магістерську програму  DocNomads у Манчестерському університеті. Захоплення природою спонукало її у 2022 році зняти свій перший короткометражний фільм «Як побачити ніч» (Como ver a noite), прем’єра якого відбулася на Шефілдському фестивалі документального кіно. У 2023 році зі стрічкою «Кити, яких я не бачу, але вони там є» (Las ballenas que no veo pero ahí están) дебютувала на фестивалі короткометражних і документальних фільмів у Кералі. Нині Марія мешкає і творить у Брюсселі. Робота з кіно для неї — нагода шукати приховані світи та створіння, які їх населяють.

I Am a Rock

Режисерка: Тета Цибульник

Музика: Максим Раздобудько

Україна, Естонія, 4 хвилини, 2024, експериментальний

Синопсис
Естонія, острів Гіюмаа. 455 мільйонів років тому тут упав метеорит, утворивши кратер завширшки 4 кілометри. Сьогодні цю подію карбує ландшафтна памʼятка — модель кратера Кярдла в масштабі 1:100. У центрі галявини лежить камінь — чи, може, два різних камені? Один — це просто камінь, обʼєкт мовчазної природи, тотожний самому собі. Інший — це камінь-означник, агент символічного ладу, що набуває мови та йменує себе метеоритом. Граючись зі «Зрадливістю образів» Маґрітта та піснею Simon & Garfunkel, відеоробота досліджує парадоксальний зв’язок між природою, мовою та репрезентацією.

Про режисерку
Тета Цибульник — мисткиня і психоаналітикиня. Народилася у Києві, вивчала соціологію в Києво-Могилянській академії, соціальну антропологію у Центральноєвропейському університеті (Будапешт) та клінічну психологію в Українському католицькому університеті. Співзасновниця арт-групи ruїns collective та співавторка низки відеоробіт про більш-ніж-людські погляди на ландшафт. Застосовуючи у своїй мистецькій практиці психоаналітичну оптику, працює з рухомим зображенням, текстом і подією. Досліджує несвідоме ландшафту, роботу сновидіння та (не)можливості мови.

степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць

Режисерка: Дарина Мамайсур

Звук: Анна Хвиль

Україна, 11 хвилин, 2020, експериментальний

Синопсис
Назва цієї роботи дослівно цитує один із відгуків в Google Maps щодо деяких промислових підприємств в Україні. Так онлайн-користувач коментує завод в Маріуполі: «Азовсталь поступово перетворюється на степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць». Для багатьох свідків початку індустріалізації наприкінці XIX — на початку XX століття незаймані простори степу були предметом втрати. Пропагандистський фільм «Перлина степу» (1931), фрагменти якого використано у відео, демонструє роботу наукового інституту з «освоєння» степу, дику флору якого тепер можна знайти хіба що в національних заповідниках. Це відео є спробою пофантазувати щодо плину історії, яка накладає свій відбиток на ландшафт: уявити утопічний сценарій, за якого степ повертається до своїх земель. І поміркувати про втрачене, що озирається до нас,супроводжуючи в кожному моменті часу. Це відео було зняте в природному заповіднику «Кам’яні Могили», який із 2022 року перебуває під російською окупацією.

Про режисерку
Дарина Мамайсур — художниця і кінорежисерка з Києва. У своїй мистецькій практиці вона поєднує фотографію, рухоме зображення та теоретичні дослідження. У фокусі її робіт — трансформації ландшафту крізь призму візуальної культури, пам’яті та політичної екології. Останні фільми Дарини — особисті історії про міграцію, дім і вразливість мови під час війни. Серед її інших інтересів — комплексні та переплетені реальності війни й довкілля. 2022 року Дарина закінчила міжнародну магістерську програму з документального кіно DocNomads. Її роботи експонувалися на мистецьких виставках і брали участь у фестивалях Visions du Réel, FIDMarseille, Kassel Dokfest, DOK Leipzig, RIDM та інших.

Аралкум

Оригінальна назва: Aralkum

Режисер_ки: Міла Жлуктенко, Даніель Асаді Фаезі

Узбекистан, Німеччина, 14 хвилин, 2022, документальний

Синопсис
Пустельний ландшафт, ніби з іншої планети. Кілька самотніх іржавих кораблів. Низькі пустельні чагарники проростають довкола них, утримуючи пісок під час нещадних буревіїв. Аралкум — пустеля, що виникла на місці Аральського моря. Його оголене дно — єдине, що від нього залишилося. Поєднуючи різні кінематографічні форми, стрічка «Аралкум» переосмислює висохле Аральське море й дає старому рибалці можливість востаннє вирушити в плавання.

Про режисер_ок
Міла Жлуктенко народилася в Києві. Вивчала документальне кіно у Мюнхенській вищій школі телебачення і кіно (HFF Munich). Її фільми були представлені на Semaine de la Critique у Каннах, Берлінале, IDFA, Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні, Doc Fortnight у MoMA та Visions du Réel. Із 2021 року входить до редакції мюнхенського кіножурналу Revü, а з 2023 року працює скауткою у програмному відділі Filmfest München.

Даніель Асаді Фаезі — режисер і художник, який живе та працює в Мюнхені. Вивчав документальне кіно в Мюнхенській вищій школі телебачення і кіно (HFF Munich), а також у Національному коледжі мистецтв у Лахорі (Пакистан). Окрім режисури, продюсує документальне й експериментальне кіно. Його фільми демонструвалися на численних міжнародних кінофестивалях, зокрема в Локарно, DOK Leipzig, Visions du Réel та Ann Arbor Film Festival. Випускник Berlinale Talents.

Мертві як додо

Режисерка: Ліна Хабібалла

Оригінальна назва: Dead As a Dodo

Судан, 5 хвилин, 2022, експериментальний

Синопсис
«Мертві як додо» викриває колонізаторську міфологію, що лежить в основі популярного наративу про вимирання птаха додо. Використовуючи архівні матеріали та образ додо, фільм звертається до чуттів глядацтва, пробуджує привиди минулого, населяє ними простір між життям і смертю, свого часу сформований насильством колонізаторів як дидактичний прийом. Картина натхнена поетичною книжкою A Theory of Birds («Теорія птахів») палестинсько-американської авторки Заїни Алсус і перегукується з нею.

Про режисерку
Ліна Хабібалла — культурна діячка, яка цікавиться суданською візуальною й матеріальною культурою, а також моделями громадського підходу до створення фільмів і виставок. Ці теми вона вивчає через кіно- й мистецтвознавство, наукові дослідження, а також власну кінематографічну практику. Входить до кооперативу Not/nowhere, здобула премію Майкла О’Прея у 2023 році.