Берегти себе, берегти всіх

Прийнято вважати, що пандемія ВІЛ/СНІДу тісно повʼязана лише з досвідами цисґендерних ґеїв. Хоч насправді ранній ВІЛ-активізм був доволі строкатим. Час і процеси НДОїзації (хоча міжнародні фонди й місцеві партнерські організації змогли ефективно реагувати на епідемію) витіснили памʼять про активізм та життя лесбійок і квір-жінок, транс*чоловіків і транс*жінок, секс-робітн_иць, расизованих спільнот, які жили й живуть з ВІЛ. Не є винятком і український ВІЛ-активізм, що починався як низовий рух.

Ця програма пропонує подивитися на ВІЛ/СНІД не лише як на медичну тему, а як на простір для діалогу між поколіннями, культурами та тілами. Стрічки, відібрані до неї, відкривають простір для транс* і лесбійських історій, що рідко потрапляють у фокус кінематографу, хоча формують важливу частину глобальної боротьби з ВІЛ/СНІДом — боротьби за видимість, гідність і любов.

У документальній роботі «Дорогий Лу Салліване» Ріс Ернст поєднує власний досвід з історією знакового для північноамериканського транс*руху активіста Лу Саллівана, щоб відновити міжпоколінний зв’язок у транс*спільноті, розірваний пандемією ВІЛ/СНІДу, державним і трансфобним насильством. Стрічка торкається тем стигматизації транс* і ВІЛ-позитивних чоловіків у ґей-спільнотах.

Тему зв’язку поколінь продовжує Джей Ел Вайткроу в кемповій роботі «Рецепт для старійшини» про квір і транс* представн_иць корінних народів, які живуть із ВІЛ. Рецепт улюбленої страви багатьох член_ок спільнот перших націй стає метафорою квір-виживання через спільність і турботу. Стрічка пропонує унікальний погляд на ВІЛ/СНІД як частину колективного досвіду, а не лише індивідуальної історії.

Гурт Las Indetectables у поетично-іронічному перформансі «Я бережу себе» працює з темами колоніальності, медично-індустріального комплексу та релігійної стигми. Фламенкова форма та сміливий текст фільму підсвічують тиск суспільних і релігійних уявлень про «чистоту», «здоров’я», «турботу про себе», якого зазнають квір/транс* люди, що живуть із ВІЛ у Чилі.

До питання стигми та її подолання звертаються й режисерки ігрової стрічки «Іще одна історія кохання. Жінки та СНІД» Деббі Дуґлас та Ґабріель Мікаллеф. Турбота, ніжність і діалог (а також секс-просвіта) рятують романтичні стосунки головних героїнь фільму, а до того ж допомагають розвінчувати міфи про ВІЛ/СНІД у лесбійських спільнотах.

Сповнена поетичними образами стрічка «Та дитина зі $НІДом» — історія бразильськ_ої мистк_ині та активіст_ки Лілі Насіменту, які народилися з ВІЛ. Це багатогранний монолог про дорослішання, тілесність і самовизначення у світі, що й досі упереджений до людей, які живуть із ВІЛ.