Куратор_ки програми: колектив «Фільми»
Текст: ґео
Ілюстрація: Марина Демкович

У 2021 році «Фільма» презентувала свою першу програму, яку було сформовано за допомогою опен-колу. Разом зі стрічками програми ми хотіли помислити кіно та спільноти (а може й утопічне майбутнє), підмурком для яких була б любов як політична практика. Однак початок нового року (а відтоді й кожен день) став роз’ятреним нагадуванням, що наші життя пронизані насиллям і травмами: від кривд, яких можна зазнати в повсякденні, до систем пригнічення (імперіалізм, капіталізм, патріархат та інші), що формують цей світ. Особливо гостро це відчувають люди, які належать до упосліджених спільнот, чиї життя перебувають у стані прекарності.

Власне тому цю програму ми вирішили присвятити темі пере/проживання травматичних досвідів із квір-феміністичної позиції, що не фетишизує і не естетизує біль і страждання. Ми хочемо рухатися в бік роздумів про важливість колективного та індивідуального зцілення, про набуття сили і про трансформативний потенціал роботи з травмою — як для людини, що її пережила, так і для суспільства загалом. До програми ми відібрали п’ять стрічок, у яких автор_ки діляться своїм болем або болем близьких людей і водночас силою, підтримкою та надією на вільне майбутнє.

Історія Елени Кіріли стала основою для відеопоеми «Розкажи мені вірша», яку вона створила разом із режисеркою Аною Ґурдіш. У цій стрічці за спогадами авторки можна простежити, як патріархальне насильство в тому чи іншому вигляді супроводжує дівчат і жінок протягом життя. Переломним у стрічці є момент, коли героїня рішучо розриває коло домашнього насильства. Таким чином вона повертає собі агентність і віднаходить снагу до зцілення, хоч би яким довгим і непростим був цей процес.

Режисерка Мія Ма перетворила записи своїх розмов із подругою Жюлі на проникливу документальну роботу «Жюлі на зв’язку». У ній Жюлі відверто розповідає про свій ментальний розлад, про насилля, якого зазнала в дитинстві, своє життя, спротив медикалізації та плани на майбутнє. Відчуття всеосяжної турботи та дружби присутнє в кожному кадрі та сюжетному повороті. «Жюлі на зв’язку» показує надзвичайну силу героїні, виплекану піклуванням про себе та мережею підтримки рідних і друзів.

«Ботанічна документація існування» — ще одна творча співпраця, яка виросла із взаємопідтримки. Дар’я та Вікторія Цимбалюк зафіксували у своїй переписці переживання та реалії широкомасштабної війни, де серед заклеєних скотчем вікон, повітряних тривог і укриттів очуднена весна дарує надію на відновлення.

Експериментальна робота іранської режисерки Мар’ям Тафакорі «Mast-del» оприявнює вітальність квірної чуттєвості в просторі, де панує примусова гетеросексуальність, репродуктивний тиск і загроза насилля; де попри все, існує спільнота любові, розради та допомоги.

Стрічка «Survivor Manifesto — мистецтво зцілення та споріднення», яку створили Дан Дансен, об’єднує історії людей, що пережили насилля, у потужне політичне, артивістське висловлювання про необхідність колективної роботи з травмами задля співтворення квірного майбуття для всього світу.